Праця як порятунок: як знаходять роботу люди з інвалідністю

5 травня весь світ відзначив Міжнародний день боротьби за права інвалідів. В Україні людей з обмеженими фізичними можливостями 2,7 млн, більшість із яких – працездатного віку. Пошуки нової роботи, особливо сьогодні, – завдання не з легких, навіть для тих, хто не має жодних фізичних обмежень. Для людей же з особливими потребами це зробити ще складніше. Проте немає нічого неможливого. Як працевлаштовуються люди з інвалідністю, дізнавалися журналісти газети «20 хвилин».

Професіонали потрібні всім

– Працевлаштування – болюче питання, – говорить голова Житомирської обласної громадської організації людей з інвалідністю «Молодь. Жінка. Сім’я» Неля Ковалюк. – Але хочу запевнити, що ситуація змінюється на краще.

З 2006 року людям з обмеженими фізичними можливостями почали надавати статус безробітного. Тепер вони можуть стати на облік у центр зайнятості. Інше питання, як скоро знайдеться для них вакансія і чи знайдеться взагалі.

Звичайно, державна підтримка дуже важлива, але й люди з інвалідністю повинні усвідомлювати такі важливі речі: варто бути професіоналом своєї справи, навчатися та самовдосконалюватися.

Якщо ти виконуєш свою роботу добре, то в будь-якій сфері будеш конкурентоспроможним на ринку праці. І тоді знайти роботу буде набагато легше.

Нові технології – нові можливості для працевлаштування

– Комп’ютер та Інтернет – це лише інструменти, за допомогою яких можна виконувати певну роботу, освоїти веб-дизайн або програмування, – продовжує Неля Дмитрівна. – На перший погляд, це вихід із ситуації, а з іншого боку, людина лишається поза соціумом. Адже дуже важливо, щоб світ людей з особливими потребами не обмежувався квартирою.

Знайти справу по душі

Людей з обмеженими фізичними можливостями, які не скаржаться на долю, а самі шукають роботу, чимало. Житомирянка Галина прикута до інвалідного візка вже 18 років. Та дивлячись на цю енергійну молоду жінку, дивуєшся її силі волі, оптимізму, а головне – бажанню працювати.

– Після закінчення школи вирішила продовжити навчання в Житомирському університеті імені Івана Франка, – розповідає Галина. Зізнаюсь, я мріяла опанувати професію юриста. Та на той час здобути цей фах у рідному місті не могла. Отже, довелось обирати інший. Зважаючи на те, що вивчення англійської мови давалося мені легко, вирішила вступати на факультет іноземних мов.

Паралельно з навчанням дівчина закінчила курси манікюру.

– На той час для мене це було просто хобі,– зізнається Галина. – Потім я досить довго працювала як майстер манікюру. Першими моїми клієнтами були друзі, згодом коло поступово розширювалось.

Після перших трьох курсів в університеті Галина почала займатися репетиторством.

– Мені хотілося навчати дітей англійській мові, – продовжує дівчина. – Це цікава робота.

Незважаючи на те, що справи йшли непогано і можна було на тому й спинитьсь, Галина вирішила спробувати себе ще й в іншій сфері.

– Мені запропонували офіційне працевлаштування – оператором-менеджером, – говорить дівчина. – Але заробіток і ставлення керівника мене не влаштували. Я вирішила шукати нову роботу.

Знайшла доволі швидко в іншому саll-центрі. До речі, новий роботодавець навіть не знає, про мої особливі фізичні потреби. Адже працевлаштовувалася через Інтернет. Хоча я цього зовсім не приховую, але й не підкреслюю. Керівника задовольняє те, як я виконую свою роботу, і мені подобається працювати.

У вільний від роботи час дівчина вишиває. Дивлячись на візерунки, створені Галиною, розумієш, як багато вкладено в них душі і серця. Такі речі дуже цінні, їх можна було б продавати і мати додатковий прибуток. Але дівчина зізнається, що просто дарує їх друзям і знайомим.

– Це моє хобі, яке приносить задоволення, – ділиться Галина.

Реабілітація на виробництві

Ініціативні та небайдужі люди з інвалідністю не лише можуть самостійно знайти роботу, але й створити робочі місця для інших.

– П’ять років тому ми з Олександром Міленевським створили Центр трудової реабілітації, – розповідає голова правління громадської організації інвалідів-підприємців «Рубікон» Олексій Рибін. – Звичайно, організувати подібний заклад самотужки нереально, тому допомагали нам місцеві депутати. Вони допомогли з приміщенням, виділили кошти на ремонт. Окрім того, маємо суттєву пільгу на оренду – платимо лише одну гривню на рік. А ось підприємство, яке забезпечило б нас роботою, шукали самостійно.

Тепер і в нас люди з особливими фізичними потребами виготовляють колодки для електричних реле. Для того, щоб отримати мінімальну зарплату, кожен повинен зробити 220 штук у день.

– Для наших робітників це не тільки можливість заробити, але й своєрідна реабілітація, – продовжує Олексій Рибін. – Ми нікому не відмовляємо в працевлаштуванні, головне – бажання працювати.

Олена в Центрі трудової реабілітації – із самого початку існування підприємства. У неї немає батьків, тому розраховувати може лише на себе.

– Коли тільки починала, звичайно, не могла виконати норму. І в Черняхові на стажуванні від моїх колодок були не в захваті, навіть не сподівалися, що в мене вийде щось толкове, – розповідає Олена.

Сьогодні ж вона не тільки виконує план, але й навчає тих, хто тільки прийшов сюди працювати.

Артем, який теж працює в Центрі майже із самого початку, уже зробив перший крок у кар’єрному рості. Він – начальник відділу технічного контролю, перевіряє якість виготовлених деталей.

Для більшості працівників Центр трудової реабілітації – не просто робота, а другий дім. Роман працює тут уже два роки, став справжньою душею колективу.

– Ми тут не тільки працюємо. Для кожного з нас це прекрасна можливість реалізувати себе, довести, що можемо самостійно заробляти, – зізнається Роман. – А колектив наш – як одна сім’я, з якою ти розділяєш усе. Колеги щиро радіють твоїм маленьким перемогам і допомагають, якщо виникають складнощі.

А проблем тут дійсно вистачає. Приміщення, у якому працюють люди з особливими потребами, уже потребує ремонту.

– Я звернувся до керівників області, сподіваюсь, вони нам допоможуть, – говорить Олексій Рибін. – Зараз зросли комунальні платежі, ми просто не зможемо оплачувати нові рахунки. Заміни потребують і столи, і стільці. Це лише на перший погляд дрібниці, але самотужки зробити ремонт і оновити меблі ми не можемо.

Віримо, що на наші проблеми звернуть увагу можновладці. Бо закрити підприємство не складно, а створити подібне навряд чи хтось знову візьметься.

Звичайно, миттєво змінити ситуацію з працевлаштуванням людей з обмеженими фізичними можливостями не вдасться. Але потрібно діяти, і якщо крок за кроком, рік за роком ситуація покращуватиметься, вигоду матимуть не лише інваліди, але й ми всі.

Адже хочеться жити в суспільстві, де всі люди мають рівні можливості, де про наші проблеми, у тому числі і про проблеми інвалідів, думають, знаходять їм рішення та пропонують реальну допомогу.

 

 

За матеріалами zt.20minut.ua