Успішні історії

Молода харківчанка Олеся Колодяжна – одна з тих людей, про яких говорять «вона знає, чого хоче від життя». Дівчина ніколи не стоїть на місті, прагне розвиватись та професійно реалізовуватись. Свій трудовий шлях Олеся почала, ще навчаючись в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут». Отримуючи диплом економіста, працювала продавцем, лаборантом, кур'єром, табельником.

41-річний Олег Світлаков - талановитий керівник, кваліфікований інженер–конструктор зі стажем роботи більше 10 років за фахом та знанням спеціалізованих програм.

В 2009 році пан Олег переніс інсульт з наслідками ураження нервової системи. Отримавши інвалідність ІІ групи, пан Олег не втратив бажання працювати і розпочав пошуки стабільної роботи, які протягом довгого часу залишалися безрезультатними.  

Впродовж року довелося змінити два місця роботи. Причина - нерозуміння до його стану здоров’я зі сторони працедавця.

До автокатастрофи, що сталася з Оленою Аверіною десятиріччя тому, жінка плідно працювала на посаді головного бухгалтера приватного підприємства.

Як наслідок аварії - інвалідність ІІІ групи, що виявилася критичною для її подальшої діяльності на такому вже звичному місці роботи.      

Дієва натура не дозволила пані Олені бути безробітною навіть за умов інвалідності. Жінка вирішила звернутися за допомогою до Куп’янського міськрайонного центру зайнятості, що в Харківській області.

Більше тридцяти років Григорій Дука пропрацював в народному господарстві на різних посадах. Завжди був в центрі громадського життя, неодноразово обирався депутатом сільської ради, очолював профспілковий комітет.

Але наслідки ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС постійно нагадували про себе. Поки був молодий, не хотів і не міг визнавати себе уразливим, та з часом хвороба загострилася, і, як наслідок – інвалідність.

Всупереч інвалідності з дитинства, В’ячеслав Гаргай є оптимістом по життю. Віра в те, що людина є сама ковалем свого щастя, допомагає йому у цьому бурхливому світі нічим не відрізнятися від інших членів суспільства, а почуття батьківського обов’язку перед своєю сім’єю та родиною додає йому сил активно шукати роботу та знаходити її відповідно до свого стану здоров’я. В’ячеслав зізнається, що якби не служба зайнятості, це було б зробити значно важче.